Пам’ять... Що таке пам’ять? Те, що людина може заховати далеко в глибині душі. Спогади... Вони можуть бути радісними, хвилюючими, а можуть викликати біль, смуток. Слізьми наповнюються очі при згадці страшних лихоліть страшної  війни, хоч минуло з того часу багато зим і весен. Що залишила Друга світова війна? Тисячі могил? Ні, навіть цього нам вона не дала, щоб рідні могли оплакувати вбитих на цій кривавій війні. Ми приходимо до обелісків, де викарбувані імена героїв, що своїми грудьми зупинили фашистів. Пам’ять... Що таке пам’ять? Ми повинні пам’ятати і через півстоліття, і через століття тих, хто поліг кістьми за цей травневий день, за Перемогу!

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже не легко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

Стривожений, із муками і жалем 
Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь, 
Залився болем, плачем, жалем. 
Війна на зустріч молодому дню 
Із гуркотом, із брязкотом котилась, 
Лавиною металу і вогню 
На нашу землю й долю навалилась. 
Тремтять гармати. Б’є на спалах дзвін. 
Залізні круки вилітають з хмари. 
Горить Вкраїна з чотирьох сторін 
І на чужинців просить з неба кари. 
Хто б це вгадав і по якій причині 
На скільки літ розтягнеться війна? 
І звісно всім: земель багато в світі, 
А рідна, батьківська, лише одна. 
Гримить гроза війни. Іде розплата. 
Покладено життя на терези. 
Але коли ж порадує солдата 
Веселий грім весняної грози. 
Вкраїну хоч із краю в край сходи 
Усі роздоли, всі її простори, - 
Навряд чи знайдеться десь двір, куди 
Не внадилося ненависне горе. 
Ми пам’ятаєм, хто в лиху добу 
В броні важкій віддав останні сили 
Ми зараз квіти і терпку журбу 
Приносим на засмучені могили.

Перед трагічною хвилиною мовчання 
Словами говорити неможливо. 
Оця хвилина більше нам розкаже, 
Ніж тисячі, а чи мільйони слів. 
Солдатів подвиг, про який сьогодні 
Дізнались ми, не вимовить словами, 
А тільки серцем можна це сказати, 
Але воно, на жаль, не має мови, 
Лиш має біль. І тому я прошу 
Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

У день урочистий квітучого маю 
До тебе, людино, звертаюсь, благаю, 
Залиш на хвилину щоденні турботи, 
З собою побудь у глибокій скорботі. 
Згадай чоловіка, товариша, брата, 
Дружину, сестру, чи посивілу матір, 
Усіх,хто кував перемогу й загинув – 
За тебе, за мене, за всю Батьківщину, 
Згадай їх усіх, замордованих, вбитих – 
І гідно живи їх життям недожитим!